|
І як завжди я починаю ломити собі мізки щодо того, як розпочати свою розповідь. І напевно вкотре розпочну її з букви «і»(дааа, цікавий початок) Ну що ж тоді, розпочнемо:
Ііііі… от відбулася презентація другого альбому «вокально-інструментального ансамблю» (О. Литовка) Оркестру Янки Козир, яка поставила собою новий пункт в історії не тільки цього гурту, але й історії розвитку моєї особистості, так як те що я там побачив чомусь не порівнюється ні з чим, що люб’язно надала мені доля побачити впродовж двадцяти років мого життя… Напевно у Тебе, шановний читачу виникне питання, так що ж я там угледів… Аааа, нічого надзвичайного(окрім можливо того, що вперше Оркестр Янки Козир виступав без масок і то через те, що Янка забула їх десь в іншому місці (по словам Олександра Литовки), хоча мені здалось що це через духоту, котра панувала увесь день і навіть пробралась в самісінький концерт-хол), просто вперше я побував на такому дійстві, вперше почув «наживо» Янку Козир та відчув усю енергетику надзвичайно потужного голосу цієї співачки…
Ой, щось я багато води ллю у звіт…ну гаразд, повернусь до суті, і до початку самого концерту, якраз до того моменту, де я повинен був запам’ятовувати всі питання та відповіді на прес-конференції. І от тут виявляється перша організаційна проблемка. Через довжелезний саундчек пресконференція (а тому і сам концерт, тобто презентація) відволікається більше ніж на годину (чому, я, чесно кажучи був радий, так як я ніяк не встигав на «пресуху» і то тому, що взнав я про неї за годину до концерту ще в дома) і враховуючи невдоволення запрошених (та й не тільки) перша частина презентації анулюється і всі ми дружно розпочали готуватись до головного, десертного, куска цього вечора – самого концерту.
Мейн парт оф презентейшн:
Звичайно багато я можу наговорити того, що було на сцені, але як відоме українське прислів’я говорить – сім раз понюхай, але постарайся хоч раз відкусити (ібо тільки в цьому разі воно буде твоїм), - кльових моментів була куча, театралізоване дійство вразило у самий мій кістлявий корінь і розказувати тут не перерозказувати… Тому я напрягатись не буду і коротко розповім про кожний момент концерту:
Спочатку Сергій Радзецький (бас-гітара в ОЯК) заграв соло (і цим самим розпочав втягувати присутніх в досить колоритну етноатмосферу), після чого розпочинається грати вступ першої пісні нового альбому – «В чотирьох стінах», звук, дим, декорації зробили своє діло, я з роззявленою пащею (і тому що в мене нежить) поринув в атмосферу дійства… Вкотре пересвідчусь, що Оркестр Янки Козир потрібно слухати (і дивитись) на концерті… так я це не просто виступ музикантів. Потім по порядку у відповідності з альбомом лунають «Почуття» , «ер і Джей» і «Цвіте терен» котрі вводять слухача у більш мрійливу та ліричну атмосферу. У пісні «Цвіте терен» я вперше почув голос Олексія Ткачука, у якого замість синьожовтих косичок красувалась одна із його природного волосся (ех…а я так мріяв побачити як він тими косичками махає хайера…)Після цього проходить перерва у виступі гурту, і на сцену вийшлі нові персони, напевно музичного проекту «Кallisto», де співак в стилі Брайана Адамса волав «Kill me, kill me…». Чесно кажучи, я хотів виконати його прохання, так як навіть їх стилістика аж ніяк не вписувалась в соломяні декорації сцени. Але після трьох пісень на сцену знову виходять члени Оркестру і Янка по словам Івана Франка співає пісню «Земле». Потім Янка співає пісню «Мати» яка виявилась досить експресивною та емоційною, + слайд шоу показу фотографій матері (напевно Янки, так як вони схожі), + атмосфера заставили відчути в мені любов та тепло в самій глибині моєї душі…
І після найбільш ліричної пісні прийшла черга до перфомансу – балет-танцю п’ятьох дівчат, котрі показували (наскільки я зрозумів) море, хвилі, бурю і русалку котра живе в своїй стихії…Також вийшли Сергій Радзецький та ще один музикант зі 12тиструнною гітарою та виконали пару інструментальних тем. І після цього піснями «Свічечка», «Два когути червоненькі», «Латимба» та «Кінець», зміною костюмів та емоцій добиває глядачів Оркестр. Розвязка проводиться акапельним співом «Дівчатника».
В кінці виходить Олександр Литовка – поет, автор більшості віршів, котрі використовуються в піснях ОЯК, роздає подяки виступаючим, обзиває мікрофон «трубкою» та «заставляє» Оркестр Янки Козир виконати ще дві пісні котрі разом із маленькою дівчинкою, котра напрочуд впевнено поводила себе на сцені разом із Янкою. На цьому концерт завершується.
Єдиною проблемою концерту була мала кількість глядачів (на відміну від концерту Тінь Сонця), де запрошених та журналістів було більше ніж тих, хто прийшов по білетам (але організатори самі зроблять з цього висновки). Мала кількість людей вплинула на атмосферу, котра панувала в залі, все ж таки не було тої резонансної, критичної маси, щоб емоції виплескувались за межі потилиці…
Звук вистроєний був відмінно, недоліків не замітив.
В кінці дійшла інформація, що найближчим часом буде створений двд із записом цього концерту, чого я вже чекаю з нетерпінням.
І того – 9.5 балів з 10ти. Концерт був зачотним. Альбом зачотний. ОЯК група зачотна ))
Дякую за надану мені акредитацію порталом Paranoid Freak Community
 |
